четверг, 14 января 2016 г.

Как в 33 выглядеть на 23

Я уже писала вам, что когда занимаешься любимым делом, близкие по духу люди встречаются намного чаще.

Сегодня хочу познакомить вас с девушкой, путь к здоровому образу жизни которой был неимоверно тернист. Тем не менее, она преодолела все жизненные трудности и не остановилась. Елена продолжает развиваться по направлению к гармоничной здоровой жизни и по сей день.

А вот ее завораживающая история-монолог

Виглядати у 33 на 23, почуватись на 15 – усе це можливо, навіть коли позаду – такі важкі випробування хворобами й тривалі шпиталізації, про які намагаєшся просто на згадувати. Хоча, можливо, якби мені не довелось так завзято боротись за своє здоров'я, то я ніколи би не навчилась його цінувати.

Мої перші несвідомі спогади не пов'язані з радістю появи немовляти в родині – їх через два роки стерла амнезія від больового шоку, отриманого від обширних опіків половини всього тіла. Завдяки надлюдським зусиллям лікарів і моїх рідних, пролежавши з осені до літа в реанімації, мені таки вдалось вхопитись за життя, хоча тоді боротьба за імунітет і нормальне самопочуття лише починалась. Моїм особистим дієтологом стала бабуся – педіатр за фахом, вона чудово знала, як можна швидко звести медикаментозну терапію до мінімуму, а лікувальний ефект, натомість, отримувати іншими шляхами. Вона розписувала мій режим сну і харчування, підхоплювала кожну хворобу (а перенесла я практично весь набір дитячих вірусних атак) бойовими наборами фітотерапії, привчала до обливання, аплікаторів Кузнєцова, гімнастики і навіть медитацій.

Ніхто не здогадувався, якою ціною рідним давався мій звичайний здоровий вигляд. А тим більше, наскільки небезпечним для мене виявився гепатит С, яким нас з кількома іншими дітьми нагородив шкільний стоматолог. Чолов'яга добродушно рвав дітям зуби інструментом, який "стерилізував" холодною водою з-під крану. Досі пам'ятаю, що переді мною він оглядав двох дівчат з Нігерії, котрі здивували мене пожовтілими (вочевидь, від того ж гепатиту) білками очей. Такими ж невдовзі стали і мої очі.

П'ять тижнів інтенсивної терапії в інфекційній лікарні – і я знов на волі. Щоправда, мій режим і дієта стали ще більш суворими. Тоді, у вісім років, я називала це "ніякою" їжею. Усе було знежиреним, приготованим на пару, недосоленим, не гарячим і не холодним. Жодних шоколадок, жуйок, шипучок, тортів, категорично жодних смажених, консервованих, копчених продуктів. До того ж, ніяких різких рухів (інакше вони віддавались болем під правим ребром), стресів і перевантажень.

Перший зрив відбувся під час моєї поїздки до літнього табору. Як і всім підліткам, мені хотілось спробувати усе доступне дорослим людям – а якщо не все, то бодай алкоголь, сигарети й фастфуд. Ризиків такого радісного відриву я тоді не оцінила. І невдовзі знов отримала гепатит, щоправда, вже типу "В". А через декілька років довелось ще раз лікуватись, маючи печінку, збільшену, ніби величезна набрякла від води квасолина.

Мій осмислений перехід до здорового способу життя розпочався вже після університету. Робота в журналістиці з безперервною метушнею, дедлайнами, репортажами й завалами, звичайно, не сприяє оздоровленню. Тож рішення очищувати та зміцнювати тіло і дух прийшло до мене у досить кризову мить. Я стояла з колегами-телевізійниками у задушливій курилці біля студії, згадувала, що від учора нічого не з'їла, рахувала, скільки за день випила кави й викурила цигарок. І раптом зрозуміла: довго я так не витримаю.


А далі почала крок за кроком наближатись до свідомого самозбереження: відмовилась від куріння, шоколаду, фаст-фуду, перестала змішувати білки з вуглеводами, замінила каву на звичайну воду, а хліб на чисту клітковину, перейшла до вегетаріанства, почала займатись йогою. Звісно, попрацювати довелось і над зміною свідомості (усе нерозривно взаємопов'язано) – аналізувати, які з моїх вчинків були керовані байдужістю, гнівом до себе або слабкістю перед спокусою легкого задоволення. І натомість, слід було навчитись турботи й любові до власного організму, поваги до себе й відповідальності за власні вчинки.

Шлях до здорового способу життя як спосіб самовдосконалення – процес необмежених можливостей, пізнання й шансів. Відмова від шаблонного існування за сценаріями маркетологів ("Живи як ці щасливі люди з рекламних роликів!") дає неймовірне прозріння, усвідомлення абсурдності багатьох людських вчинків: легковажного самознищення, жорстокості до природи, примітивності споживацької моделі суспільства.

Впродовж останніх п'яти років я відкриваю для себе дедалі більше важливих правил гармонійного розвитку. Дивовижними виявляються такі прості й, водночас, геніальні речі, як структурована вода, свіжі органічні фрукти і овочі, термічно необроблені продукти. Разом з тим, цілющими можуть виявлятись і звичайна тиша, і добрий настрій, і голодування, і спокійний сон.

У кожному зернятку, зібраному з поля, у кожній клітині нашого організму стільки мудрості й величі природи, що, аби осягнути усе це, мабуть, забракне цілого людського життя.

Зараз я забула про всі свої хвороби. Тому що вчасно згадала про своє здоров'я. Чого бажаю і всім читачам цього натхненного блогу! 

ПОДПИШИСЬ И ПОЛУЧИ МОЮ КНИГУ В ПОДАРОК!